Невідома легенда про шкільних вчителів праці

(розповідь одного з)

З давніх давен, з часу, коли замість гелю ще писали пером та чорнилами, зошити не були загальними, а батьки щотижня ставили підпис у щоденниках, існує давня шкільна легенда про вчителів праці, яка свідчить про те, що деякі, а то і майже всі вчителі праці “вживають”, і навіть на робочому місці.

Своїм корінням легенда сягає в глиб вісімнадцятого століття, у той далекий та скрутний час, коли в одній з гімназій російської глибинки навчався маленький хлопчик Дмитрик. Він як і всі діти вчив математику, мову, фізику, але найбільшою його пристрастю була хімія.

Вчителі у свою чергу, помічаючи, що з хлопчика може вирости неабиякий талант, а може навіть вчений з всесвітнім ім’ям, що невдовзі переверне світогляд, дозволяли робити свої дослідження та експерименти навіть на своїх уроках.

А найбільш привабливими для маленького Дмитрика були експерименти з рідинами та розчинами.

На фізиці маленький слухняний Дмитрик вивчав температуру кипіння рідини мозку вчителя через те, що знав предмет краще і регулярно виправляв помилки у текстах лекцій, на хімії встановлював температуру кипіння тієї ж самої рідини, але вже при других зовнішніх умовах, а географію взагалі бувало не відвідував, власноруч на собі вивчаючи властивості розчинів, наприклад таких, як молоко та огірковий сік...

Та раптом, під час одного з уроків, коли всі діти навколо з усієї сили лупили по пальцях, намагаючись таки зробити табурет, Дмитрик у результаті чергового експерименту отримав цікаву рідину. Вона була прозорою як сльоза, чистою як морозне повітря, та привабливою, мов казкова лісова красуня. Вона переливалася діамантом на сонці і наче казала, нашіптувала, благала: “Випий мене”.

Коли ємкість з невизнаною речовиною вже торкнулась губ хлопчика, а спокуслива рідина була готова влитися у молоде тіло, навіки роблячи його своїм заручником, врятував становище вчитель праці, що знаходився поруч і весь час спостерігав за магічним процесом. Він стрімголов підскочив до Дмитрика, вихопив з рук стакан і залпом осушив його.

Діти навіть не встигли перелякатися. Дехто побіг кликати на допомогу дорослих, вважаючи, що скоїлось непоправне, інші просто заціпеніли, очікуючи фатального продовження. Та коли з усієї школи збіглися викладачі, на їхні очі впала зовсім нестрашна картина. Вчитель праці, ім’я якого нажаль забулось історією, не виглядав приречено, навпаки, він, співаючи та прихлопуючи, давав гопака, а через декілька хвилин, втомившись, на очах здивованого педколективу солодко захропів на трьох недороблених табуретах.

З того часу і пішла у світ легенда, що вчителі праці полюбляють смакувати різні рідини.

Хлопчик виріс та розповів про своє відкриття людям, промовчавши або забувши про випадок у школі. Але шанувальники таланту відомого вченого Дмитра Івановича Мендєлєєва, а також справжні спадкоємці невідомого героїчного вчителя до цих пір передають легенду з покоління в покоління і дуже обурюються, коли в якому-небудь з неправдоподібних варіантів тексту раптово з’являється вчитель фізкультури...

04.10.2010


Необходимое послесловие: и чем бы я занимался, кабы не очередное школьное домашнее задание по украинской литературе для старшего дитяти придумать легенду... ;)