Сни торкаються і тікають Місяць заглядає у кімнату, світить в око і не вимикається Сьогодні тебе Морфей не чекає Закрив двері й ховається
Час тече як кисіль Перевертає з одного боку на інший У груду сміття зім'ята постіль Ноги стирчать з під неї як приморожені клішні
Один, два, три, чотири, і це вже через декілька сотен Рахуєш слоненят, а вони все ніяк не вгамуються Замість солодких казкових полотен Дивишся на стелі відблиски ранкової вулиці
Таки засинаєш. Падаєш у прірву. Летиш. І бах. Знов. Бо впав так, що розбився. Добре що то лише тимчасовий страх. Ранок зустрічає. Вмиваєшся. І тепер до вечора якось крутися.
